Ізмаїльський військово-морський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою

 

Військово-патріотичне виховання

ХронікаЄвромайдану

Масова багатоденна акція протестуна Майдані Незалежності та суміжних з ним вулицях і площах у центрі Києва, атакож в інших містах України, почалася 21 листопада 2013 у відповідь напризупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україноюта Євросоюзом. Після Вільнюського саміту 29 листопада акція набула різкуантиурядову спрямованість.

24 листопада – в Києві пройшлоперше Народне віче. На Майдан вийшли мітингувальники чисельністю до 100

тисячосіб. Мітинги також пройшли в десятках міст України.

30листопада о четвертій годині ночі в Києві Беркут жорстоко зачистив Майдан відсотень мітингувальників, що там чергували, серед котрих було багато студентів.Майже 100 активістів отримали поранення, багатьох було затримано.

1грудня – 500 тисяч киян вийшли на марш протесту проти силового розгонуЄвромайдану та побиття студентів. Протест був оголошений безстроковим.

2грудня – мітингивальники на Майдані в Києві захопили третю адміністративнубудівлю – Жовтневий палац на вулиці Інститутський і почали зводити наметовемістечко та барикади на підступах до нього. Суд призначив сувору міру покарання– 2 місяці арешту дев'ятьом затриманим активістам, котрих потім назовутьв'язнями Банкової.

12грудня – близько першої години ночі була спроба знесення наметового містечка наМайдані силами Беркута. Завдяки соцмережам та миттєвого реагування киян,протистувальникам вдалось швидко мобілізувати підтримку – за кілька годин наМайдан з'їхалось тисячі осіб, о сьомій ранку там було уже 15 тисяч активістів.Зачистка майдану було підірвано.

25 грудня – невідомі побили під Києвом журналісткуТетяну Чорновіл – автора резонансних репортажів про маєтки «Власть імущих» втому числі резиденції президента Віктора Януковича в Межигір'ї.

1 січня2014 року – о півночі 31 грудня на Євромайдані зібралася рекордна дляноворічної ночі кількість людей – 500 тисяч. Була спроба побити світовий рекордкниги Гіннеса за самим масовим виконанням національного гімну.

16січня – щоб загасити протестний рух, провладна більшість Верховної Ради,простим підняттям рук приняла скандальні «диктаторські» законопроекти, якіобмежували права та свободи громадян. Закони були підписані президентом В.Януковичем і через 5 днів вступили в силу.

19січня – закони, які були прийняті 16 січня були сприйняті громадськістю як«закручування гайок» і вивели на вулиці сотні тисяч громадян, які звинуватиливладу у спробі перетворити Україну в поліційну державу та встановити диктатуру.Протистояння перейшло в активну фазу: мітингувальники закидали силовиківкоктейлями Молотова і спалили міліцейські автобуси, якими було перегородженовулицю, що вела до будівель Парламенту і Кабміну (вул.. Грушевського). В ходіпротистоянь постраждали декілька сотень осіб, як збоку протистувальників так ісиловиків.

22січня – вдень Соборності України від куль снайперів на Грушевського загинулидвоє активістів – вірмен С. Нігоян та білорус – М. Жизневський. Ще одинактивіст Євромайдану, що безвісти пропав, був знайдений мертвим в лісі підКиєвом – Ю. Вербицький.

23січня – в обласних центрах України почалися спроби штурму та захвату приміщеньобладміністрацій прибічниками Євромайдану.

25січня – президент В. Янукович заявив, що готовий виконати вимогипротистувальників з деякими умовами і запропонував пости у владі лідерамопозиції.

28січня – Прим'єр-міністр М. Азаров пішов у відставку. Верховна Рада відмінила«диктаторські закони 16 січня».

29січня – Верховна Рада прийняла законопроект про амністію всіх учасників акційпротесту в Україні, в обмін на звільнення адмінбудівель. Активісти Євромайданупроголосили про створення Національної гвардії.

4лютого – лідери опозиції призвали Парламент проголосувати за повернення доКонституції 2004 року, яка обмежує владу президента.

6 лютого – в приміщенні Будинку профспілок, дерозташовувався штаб Євромайдану, прогримів вибух: дві особи отримали важкіпоранення.

9лютого – на черговому Народному віче в Києві опозиціонери закликали всіхбажаючих записуватись в загони самооборони.

18лютого – проголошений напередодні лідерами опозиції мирний наступ активістівМайдану на Верховну Раду з метою закликати Парламент повернути Конституцію 2004року призвів до зіткнень між протистувальниками і силовиками, що охоронялиурядовий квартал. Близько 18.00 силовики взяли штурмом Жовтневий палац іУкраїнський будинок. Біля 20.00 – Беркут спробував штурмувати барикади.Силовики підпалили наметове містечко та Будинок профспілок. Рятуючись відвогню, люди вистрибували з верхніх поверхів палаючої будівлі. Частину пораненихактивістів не встигли винисти і вони згоріли заживо. На підступах до Майданусмертельно поранений журналіст Вячеслав Веремій. У цей день загинули 22 осіб,тисячі було шпеталізовано.

19лютого – протистояння на Майдані продовжувалося всю ніч. Мітингувальники стримувалисиловиків за допомогою стіни з палаючих шин. О 4.50 президент В. Януковичзапропонував протистувальникам здатися. СБУ проголосила про проведенняантитерористичної операції на території всієї держави. Число загинувши за цю добувиросло ще на 15 осіб.

20лютого – близько дев'ятої ранку Беркут, який всю ніч штурмував Майданнеочікувано покинув свої позиції і рушив в сторону Інститутської. Активістипішли за силовиками і потрапили в пастку – під прицільний обстріл снайперів. Рахуноквбитих миттєво пішов на десятки. Стріляли навіть в медиків, які надавалидопомогу. Глава КМДА В. Макеєнко заявляє про вихід з Партії регіонів та обіцяєзробити все, щоб зупинити кровопролиття. Глава МВС В. Захарченко підписує наказпро видачу бойової зброї співробітникам міліції. Депутати Верховної Радизбираються на екстрене засідання. Вони забороняють проведення антитерористичноїоперації і голосують за роботу Ради у безперервному режимі. 18 депутатіввиходять із Партії регіонів. О півночі лідери опозиції В. Кличко, А. Яцинюк, О.Тягнибок відправляються на переговори з президентом В. Януковичем за участюглав МІС Польщі, Германії, Франції, а також представника РФ В. Лукіна,уповноваженого з прав людини. У цей день загинуло біля 50-ти осіб.

21 лютого– о 16.00 президент В. Янукович та лідери опозиції підписали угоду, щопередбачала повернення до Конституції 2004 р. протягом 48 годин, формуваннявлади національної єдності та проведення дострокових президентських виборів непізніше грудня 2014 року. О 16.53 Верховна Рада прийняла Закон про поверненнядо Конституції 2004 року і звільнила від виконання обов'язків В.О. глави МВС В.Захарченка. 18.30 – Парламент декриміналізував статтю, за якою була засудженаекс-прим'єр Ю. Тимошенко. 19.00 – на Майдані розпочалася панахида поактивістам, що загинули. На Майдані зібралися десятки тисяч осіб. Більшість зних незадоволені «миром» підписаним опозицією та президентом. Вони вимагаютьнегайної відставки В. Януковича. 23.00 – президент у супроводі охорони покинув Київ.

22лютого – спікер ВР В. Рибак пішов у відставку. На його місце вибрано О.Турчинова. Верховна Рада приймає рішення про відновлення Конституції 2004 року,призначає нових очільників МВС, Міноборони та СБУ і приймає постанову пронегайне звільнення Ю. Тимошенко. Зниклий В. Янукович виступає з телезверненням,в котрому називає, те що відбувається в країні державним переворотом тавідмовляється йти у відставку. Того ж дня президентську резиденцію В. ЯнуковичаМежигір'я під Києвом відкривають для відвідуючих.

 

Герої Небесної сотні:

Після майже 3-місячного протистояння в Києві, чорний вівторок, 18 лютого 2014 року, почався із мирного маршу активістів Майдану до Верховної Ради. Того дня в Раді мало відбутись пленарне засідання, на якому тодішня опозиція хотіла домагатися голосування за повернення до Конституції 2004 року.

Однак біля будівлі парламенту сталася бійка між «тітушками» та активістами Майдану. Спровокували бійку прихильники Януковича. У хід проти мирних демонстрантів було задіяно силовиків, які активно використовували світлошумові гранати.

Згодом у хід проти людей була задіяна й вогнепальна зброя.

Варто додати, що з моменту повалення режиму Януковича жоден політик, який був у тодішній владі перед законом не відповів. Так само за ці 40 днів жодного з підозрюваних у вбивствах протестувальників не затримано…

Пам’яті загиблих на Євромайдані ми з шаною згадуємо героїв хто віддав своє життя за Україну:

Мазуренко Павло

(2 грудня 1971 — 21 грудня 2013)

Мешканець Києва. Працював у сфері ІТ, програмістом, дизайнером. 18 грудня у Святшинському районі м. Києва побитий силовиками, які пояснювали свої дії участю чоловіка в Євромайдані. Лікарі діагностували забої та травму голови. Помер у лікарні, за офіційною версією – від пневмонії. Залишив дружину та семирічного сина.

Нігоян Сергій

(2 серпня 1993 — 22 січня 2014)

Народився у с. Березнуватівка Солонянського р-ну Дніпропетровської області, де оселилися його батьки – біженці з Нагорного Карабаху. Навчався у Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання. Займався карате. На Майдан приїхав 8 грудня. Був охоронцем. Убитий на вул. Грушевського в Києві близько шостої години ранку. Нігоян отримав три кульові поранення в шию, голову і груди. Похований у рідному селі.

Жизневський Михайло

(26 січня 1988 — 22 січня 2014)

Народився у м. Гомелі, громадянин Білорусі. Останнім часом мешкав у м. Біла Церква Київської області, був позаштатним кореспондентом газети «Соборна Київщина». Захоплювався історією, міфологією, військовою справою. Займався страйкболом. Співпрацював з УНА-УНСО. На Майдані перебував з перших днів, входив до самооборони УНСО. Загинув близько 9-ї години ранку від пострілу в серце біля стадіону «Динамо» на вул. Грушевського. Похований у с. Стяг Праці Гомельського р-ну Білорусі.

Вербицький Юрій

(25 серпня 1963 — 21(22) січня 2014)

Мешканець Львова. Інженер відділу сейсмічності Карпатського регіону Інституту геофізики ім. С. Суботіна НАН України, кандидат наук. Захоплювався альпінізмом. 21 січня з ушкодженням ока потрапив до офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві. Звідти його разом з Ігорем Луценком викрали невідомі. Помер внаслідок катувань. 22 січня 2014 року тіло Юрія знайшли в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Експертиза виявила численні переломи, садна, забої. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Сеник Роман

(26 липня 1968 — 25 січня 2014)

Народився у селі Наконечне Друге Львівської області. Служив миротворцем сил ООН під час війни в Югославії, був прапороносцем, отримав бойові нагороди. На Майдані належав до 29-ї сотні самооборони. 22 січня під час протистояння з силовиками на вул. Грушевського отримав важке поранення плеча бронебійною кулею. Куля застрягла в легені. Помер у лікарні від значної втрати крові. Похований у рідному селі. Залишив дружину і стареньку матір.

Хомяк Віктор

 

(20 лютого 1958 — 27 січня 2014)

Мешканець с. Голишів  Волинської області. Працював охоронцем у приватного підприємця та господарював. Його тіло знайшли повішеним на металевій конструкції «ялинки» на Майдані Незалежності у Києві. За свідченнями очевидців і рідних, на голові і руках видно численні сліди катувань. Міліція ж назвала випадок самогубством. Похований у рідному селі. Залишив стареньку матір і доньку.

Калиняк Богдан

(29 січня 1961 — 28 січня 2014)

Мешканець м. Коломия Івано-Франківської області. Працював слюсарем на заводі «Сільмаш», згодом відкрив власний магазин. Учасник «Помаранчевої революції». На Майдан приїздив упродовж 2 місяців. Допомагав пораненим, чергував вночі, пильнував за чистотою. У січні під час протистоянь на вул. Грушевського потрапив під струмінь водомету, внаслідок чого розвинулася хвороба. Помер у госпіталі Івано-Франківська. Залишив дружину, доньку, сина і маленьку онуку.

Синенко Сергій

(5 березня 1978 – 13 лютого 2014)

Мешканець м. Запоріжжя, активіст Автомайдану. Приватний підприємець. Тіло знайдене у згорілому автомобілі за 20 км від Запоріжжя. Залишив батьків, дружину та четверо дітей.

Оліх Роман

 

(11 травня 1987 – 15 лютого 2014)

Народився у с. Гибалівка Вінницької області. Роман обожнював подорожувати Україною.  На Майдан приїхав у січні, не сказавши про це рідним, аби не турбувалися. 6 лютого хлопеця забрали до столичної лікарні з травмами, а за кілька днів стан погіршився, Роман впав у кому. 15 лютого, так і не опритомнівши, він помер. У Романа залишилася дружина,  4-місячний синочок та матір.

Наумов Володимир

 

(9 березня 1970 — 18 лютого 2014)

Народився у с. Шевченко Донецької області. Мешкав у м. Родинське, де працював у ЖЕКу. Поїхав на Майдан за покликом серця. Був викрадений і вбитий. Тіло знайдено на Трухановому острові в Києві. Залишив стареньку маму і двох синів: 4-річного Арсенія та 8-річного Єгора.

Корчак Андрій

(18 липня 1964 — 18 лютого 2014)

Мешканець м. Стрий Львівської області. Походив з родини репресованих. Працював на місцевих будівництвах, їздив на заробітки до Чехії. Під час нападу силовиків на вулиці Інститутській у Києві отримав значні тілесні ушкодження та черепно-мозкову травму. Помер у столичній лікарні №17. Залишив стареньку матір.

Плеханов Олександр

(7 березня 1991 — 18 лютого 2014)

Студент 5 курсу архітектурного факультету Київського національного університету будівництва та архітектури. Захоплювався танцями. Помер у 17-й лікарні м. Києва внаслідок кульового поранення. Не дожив лише два дні до вручення диплому.

Кіщук Володимир

(22 лютого 1956 — 18 лютого 2014)

Мешканець смт. Димер Вишгородського р-ну Київської області. Власник будівельного магазину. Загинув внаслідок поранення в голову під час сутичок біля Верховної Ради. Залишив троє дітей (наймолодшій доньці 11 років) та двоє онуків. Похований у рідному селищі.

Шаповал Сергій

(5 червня 1969 – 18 лютого 2014)

Киянин. Відбув строкову службу, працював охоронцем у компанії «Золоті ворота». Член самооборони. Загинув біля Будинку офіцерів від двох вогнепальних поранень. Залишив стареньку маму та доньку-школярку.

Максимов Дмитро

(17 листопада 1994 — 18 лютого 2014)

Киянин. Від 2011 року займався дзюдо в Київському міському центрі «Інваспорт» (мав вроджені вади слуху), навчався у Київському фінансово-економічному коледжі, м. Ірпінь. Дмитро срібний та бронзовий призер з дзюдо Дефлімпійських ігор в Софії. Був на Майдані 18 лютого. За словами очевидця, собою врятував життя кільком хлопцям, прикривши їх від вибуху бойової гранати. На жаль, від неї Дмитро загинув сам.

Бондарєв Сергій

(24 листопада 1981 – 18 лютого 2014)

Народився в Краматорську, але останні кілька років жив у Києві. Працював програмістом у Global Logic. Після роботи Сергій завжди заходив на Майдан, допомагав протестувальникам, будував барикади. Вночі 18 лютого його застрелили під час першого штурму біля Будинку профспілок. У нього залишилась донька та вагітна дружина. Поховали Сергія у с. Чабани, Київської області.

Топій Володимир

(26 квітня 1955 – 18 лютого 2014)

Родом із Львівщини. Володимир служив у ракетних військах у Бресті, а згодом працював водієм. На Майдан приїхав 25 грудня, вступив до лав 12 сотні Самооборони. Обгоріле тіло загиблого із численними переломами знайшли у Будинку профспілок, де він допомагав гасити пожежу і помер за нез’ясованих обставин. У Володимира залишилась донька та син, а також двоє онуків. Похований герой у місті Судова Вишня.

Бойків Володимир

(12 лютого 1955 — 18 лютого 2014)

Львів’янин, що з 2001 року мешкав у Києві. Працював будівельником та очолював будівельну фірму. 18 лютого Володимира було поранено на смерть кулею на Майдані Незалежності. У нього залишилася дружина та троє синів.

Зайко Яків

 

(4 квітня 1940 — 18 лютого 2014)

Народився у с. Делятичі Гродненської області, Білорусь. Мешкав у Житомирі. Журналіст, редактор газети «Голос громадянина». У 1989—1993 рр. очолював Громадянський фронт Житомирщини. Був народним депутатом України першого скликання. Автор багатьох історичних і публіцистичних творів, зокрема, серії книг «Літопис державотворення». Помер від інфаркту під час нападу силовиків на мітингувальників на вул. Інститутській. Залишив п’ятьох дітей та сімох онуків.

Дідич Сергій

(3 листопада 1969 – 18 лютого 2014)

Мешкав у селі Стрільче Городенківського району Івано-Франківської області. Засновник і директор туристичного клубу «Золоте Руно». Активний громадсько-політичний діяч: був головою районної організації ВО «Свобода», депутатом Городенківської районної ради, а на Майдані – сотником Івано-Франківської сотні самооборони ВО «Свобода». 18 лютого загинув від гранати. Залишив дружину і двоє дітей.

Прохорський Василь

(4 травня 1980 — 18 лютого 2014) 

Народився на Чернігівщині. Згодом переїхав до Києва. Допомагав з постачанням медикаментів на Майдан. Загинув внаслідок кульового поранення.

Сердюк Ігор

 

(3 листопада 1969 — 18 лютого 2014)

Мешканець міста Кременчук Полтавської області. Підприємець, займався ремонтом квартир. Захоплювався дайвінгом. Від 1992 року активний у громадському житті, брав участь в акціях на підтримку незалежності України. На Майдані з перших днів, член загону самооборони. Учасник віче під стінами Верховної Ради. Ігоря вбили 18 лютого на перехресті вул. Інститутської і Кріпосного провулку. Залишив дружину і доньку.

Хурція Зураб

 

(29 липня 1960 – 18 лютого 2014)

Громадянин Грузії. Приїхав захищати Майдан, долучився до лав Кіровоградської сотні. 18 лютого потрапив у епіцентр подій. За офіційною версією загинув через сердечний приступ, викликаний газом.

Черненко Андрій

 

(9 грудня 1978 — 18 лютого 2014)

Народився у с. Слободо-Петрівка Полтавської області. Дитинство пройшло в Черкасах, де й тепер залишились його батьки та брати. Андрій був інженером-технологом та працював автоелектриком у Києві. 18 лютого був поранений у груди та загинув у лікарні. Залишив дружину та 7-місячну донечку Яну. Похований у рідному селі.

Кульчицький Володимир

(25 липня 1949 — 18 лютого 2014)

Мешканець Києва. Загинув від вогнепальних поранень на барикадах біля Будинку профспілок. Залишив 93-річну маму, двох синів та три внучки. Похований у с. Нові Петрівці.

Дворянець Антоніна

(23 березня 1952 — 18 лютого 2014)

Мешканка м. Бровари Київської області. Ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Пенсіонерка, 18 лютого приїхала до Києва у справах. Загинула під час зіткнень на вул. Інститутській. Залишила сина і двох внучок.

Прохорчук Віктор

(25 травня 1975 – 18 лютого 2014)

Мешкав на Житомирщині, закінчив Житомирський автодорожній технікум. Потім служив в МВД, працював охоронцем. Віктор був на Майдані в Києві від початку заворушень. 18 лютого він зник, а лише за тиждень його, вже загиблого, відшукали побратими.

Брезденюк Валерій

(17 червня 1963 — 19 лютого 2014)

Мешканець м. Жмеринка Вінницької області. Підприємець, засновник першого в місті комп’ютерного клубу. Художник у техніці ебру (малюнки на воді). 2013 року увійшов до фіналу телешоу «Україна має талант», а в рідному місті став переможцем конкурсу «Жмеринка має таланти». Член міського осередку партії «УДАР». Загинув вночі з 18 на 19 лютого під час наступу силовиків на Майдан — застрелений у спину. Похований у Жмеринці.

Капінос Олександр

(10 березня 1984 – 19 лютого 2014)

Мешкав у с. Дунаїв Тернопільської області. Навчався в Львівському лісотехнічному інституті. Займався фермерством. Голова громадської організації «Патріот Волині». У 2012 році Олександр брав участь в акціях проти «мовного» закону, голодував протягом 12 днів. На Майдані належав до сотні «Волинська Січ». Поранений 18 лютого, отримав черепно-мозкову травму внаслідок вибуху гранати. Був успішно прооперований, опритомнів, але, на жаль, 19 лютого зупинилося серце.

Васильцов Віталій

(16 листопада 1977 – 19 лютого 2014)

Народився у с. Гаврилівці Хмельницької області. Мешкав у с. Жорнівка у Київській області. Закінчив аграрний університет, стажувався за кордоном. Працював ландшафтним дизайнером. Планував створити дендропарк у Жорнівці. Віталій був застрелений в ніч на 19 лютого на перехресті вулиць Великої Житомирської і Володимирської в Києві. Залишив дружину і двох донечок – семирічну та однорічну. Похований у Жорнівці.

Пагор Дмитро

 

(10 квітня 1992 — 19 лютого 2014)

Народився у с. Хропотова Хмельницької області. Навчався у Кам’янець-Подільському аграрно-технічному університеті. Дмитро працював на автомийці та цікавився мототехнікою. Був учасником мирного протесту біля будівлі СБУ в Хмельницькому. Загинув унаслідок вогнепального поранення під час стрілянини з боку СБУ. Собою він прикривав від куль дівчину. Залишив батьків і брата. Похований у рідному селі.

Пасхалін Юрій

(18 січня 1984 – 19 лютого 2014)

Народився у с. Носачів Черкаської обл. Навчався у м. Сміла та був вихованцем Школи олімпійських резервів у Харкові – займався штангою. Згодом мешкав у Києві, де працював на приватному підприємстві. Разом із колегами ходив на Майдан. Загинув 19 лютого від вогнепальних поранень. Залишив стареньку маму, дружину і 7-річного сина.

Швець Віктор

(1951 – 19 лютого 2014)

Мешканець села Гатне Київської області. Військовослужбовець у відставці, старший мічман. Прийшов на Майдан 18 лютого 2014 року. Віктор був застрелений співробітниками «Беркуту». Помер дорогою до лікарні. Залишив доньку та дружину.

Веремій В’ячеслав

(22 лютого 1981 – 19 лютого 2014)

Мешканець Києва. Журналіст газети «Вести». 19 січня на вул. Грушевського від вибуху гранати отримав тяжку травму ока. 18 лютого вийшов на роботу після тривалого лікування. Повертаючись на таксі додому, захоплений невідомими на перехресті вул. Великій Житомирській і Володимирської в Києві. Жорстоко побитий, отримав вогнепальне поранення в груди. Помер у лікарні швидкої допомоги. Залишив дружину та 4-річного сина Максима. Похований на Лісовому кладовищі в Києві.

Чернець Віктор

 

(27 травня 1977 – 19 лютого 2014)

Народився у с. Подібна,  Черкаської обл. Загинув Віктор 19 лютого під колесами джипа, що намагався прорватися крізь блокпост від «тітушок» та спецпризначенців біля його рідного села. У Віктора залишилася дружина та дві донечки, 11 і 16 років.

Коцюба Віталій

(7 червня 1982 – 20 лютого 2014) 

Народився у с. Вороблячин Львівської області. Мешкав у м. Новояворівську. Загинув від вогнепального поранення. Залишив батьків, дружину та двох дітей.

Бльок Іван

 

(21 липня 1973 — 20 лютого 2014)

Народився у м. Городок Львівської області. Підприємець, власник магазину. Учасник Помаранчевої революції. Приїздив на Майдан у найважчі моменти, був охоронцем барикад. Востаннє приїхав 19 лютого. Застрелений на вул. Інститутській. Залишив троє дітей: дві доньки і сина. Похований у рідному місті.

Чаплінський Володимир

(13 січня 1970 — 20 лютого 2014)

Мешканець м. Обухова Київської області. Володимир працював на заводі. На Майдані був від перших днів. 20 лютого на вулиці Інститутській загинув від кулі снайпера. Залишив дружину та двоє дітей.

Бондарчук Сергій

(9 вересня 1961 — 20 лютого 2014)

Мешканець м. Старокостянтинів Хмельницької області. Викладав фізику та астрономію у місцевій гімназії. Голова міської організації ВО «Свобода». Загинув від пострілу в спину на вул. Інститутській, коли виносив з-під обстрілу пораненого юнака з Шепетівки. Залишив дружину і дорослого сина.

Полянський Леонід

(24 жовтня 1975 — 20 лютого 2014)

Етнічний поляк. Працював залізничником в Жмеринці, останні роки мешкав і працював у Києві. Член самооборони Майдану, від грудня 2013 р. належав до Барської сотні. Загинув внаслідок вогнепального поранення в груди. Похований на римо-католицькому цвинтарі в Жмеринці. Залишив дружину і двоє маленьких діток.

Тарасюк Іван

(28 січня 1993 — 20 лютого 2014)

Народився в с. Залісоче Волинської області. Мешкав у смт. Олика.  Навчався в Луцькому медичному коледжі «Монада», відбув строкову службу в армії. Грав у футбольному клубі «Олика». 20 лютого приїхав на Майдан уперше. Загинув від вогнепального поранення.

Дзявульський Микола

(1 вересня 1958 — 20 лютого 2014)

Мешканець м. Шепетівка Хмельницької області. Вчитель географії та біології у Шепетівській школі. Був депутатом міської ради 1994—1998 років та керівником громадської організації «Шепетівська спілка підприємців» (2002—2005).  Загинув близько 9 ранку біля «Жовтневого палацу» на вул. Інститутській внаслідок кулевого поранення в серце.

Паращук Юрій

 

(1 липня 1966 — 20 лютого 2014)

Народився у м. Тальне Черкаської області. Мешкав у Києві, згодом переїхав до Харкова. Працював столяром, їздив на заробітки. На Майдані перебував від 1 грудня 2013 року. У лютому поїхав вдруге разом з іншими харків’янами. 18 лютого допомагав виносити поранених. Отримав кульове поранення під час відступу силовиків на вул. Інститутській. Залишив стареньку маму, сина і двох прийомних доньок. Похований у рідному місті.

Пехенько Ігор

(19 липня 1970 – 20 лютого 2014)

Мешканець Вишгорода, Київська область. Брав участь у археологічних експедиціях, працював у Київському зоопарку, в цирку. Ігор був на Майдані 30 листопада, сильно постраждав, але з 17 лютого знову був в епіцентрі подій. Загинув біля Будинку Профспілок від куль снайпера 20 лютого. У Ігора залишилися літні батьки.

Ткачук Ігор

(1 вересня 1975 — 20 лютого 2014)

Народився у м. Калініград, Росія. Мешкав у с. Велика Кам’янка Івано-Франківської області. Займався будівництвом, реставрацією меблів. Любив плести бісером. На Майдані перебував від січня. Загинув внаслідок вогнепального поранення. Залишив стареньку маму, дружину й троє дітей.

Горошишин Максим

 

(1988 – 20 лютого 2014)

Родом із с. Грушківці, Черкаської області. За словами друзів, постійно був на Майдані. Під час заворушень 19 січня на вулиці Грушевського отруївся газом, отримав запалення легень, яке переросло у важку форму. 20 лютого Максим помер у лікарні. Його поховали у рідному селі. У нього сім братів і сестер, свою сім’ю завести не встиг. На честь Максима запропоновано назвати вулицю в Грушківці.

Точин Роман

(6 серпня 1969 — 20 лютого 2014)

Мешканець м. Ходорів Львівської області. Член ВО «Свобода». Підприємець, займався будівельним ремонтом. Приїхав на Євромайдан 1 грудня, після побиття студентів силовиками. Належав до сотні, що охороняла першу барикаду на вул. Інститутській. Загинув від вогнепального поранення. Залишив дружину, двоє дітей і стареньку маму. Похований у Ходорові.

Шимко Максим

(21 жовтня 1979 — 20 лютого 2014)

Мешканець Вінниці. Член клубу історичної реконструкції «Білий вовк». Загинув на барикадах від кулі снайпера.

Байдовський Сергій

 

(21 серпня 1990 — 20 лютого 2014)

Народився у м. Нововолинськ Волинської області. Навчався в університеті «Україна» в Луцьку. Працівник Магістральних нафтопроводів «Дружба» в Дрогобичі. Часто приїздив на Майдан, востаннє — 20 лютого. Загинув від пострілу в груди на вулиці Інститутській. Похований у рідному місті.

Храпаченко Олександр

(18 вересня 1987 — 20 лютого 2014)

Мешканець Рівного. Театральний режисер. Захоплювався мандрівництвом, скелелазінням. Член Волинської сотні самооборони Майдану. Загинув від кулі снайпера.

Мойсей Василь

(23 березня 1992 –  20 лютого 2014)

Народився у с. Зубрець Тернопільської області. Був студентом Університету розвитку людини «Україна» в Луцьку, активістом організації ВО «Свобода». Помер в 17-ій лікарні м. Києва внаслідок вогнепального поранення у груди. Похований на Меморіальному комплексі «Вічна Слава» в Луцьку.

Кемський Сергій

(15 листопада 1981 – 20 лютого 2014)

Народився в м. Керч. Закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка за спеціальністю «політологія». Аналітик Інституту політичних та економічних ризиків і перспектив. Писав статті для «Української правди», газети «День» та інших видань. Був засновником та адміністратором ресурсу «Кооперативний рух». На Майдан приїздив часто, належав до «Чорної сотні». Допомагав виносити поранених. Загинув на вул. Інститутській від снайперського пострілу. Похований в м. Коростень Житомирської області, куди переїхали його батьки.

Голоднюк Устим

(12 серпня 1994 – 20 лютого 2014) 

Мешкав у м. Збараж Тернопільської області. Навчався у Бережанському агротехнічному інституті. На Майдані перебував від листопада. Під час нападу силовиків 30 листопада був сильно побитий, але згодом знову повернувся на Майдан. Помер від кульового поранення на вул. Інститутській, біля станції метро «Хрещатик». Похований у Збаражі. Іменем Устима названа його 38-а сотня.

Войтович Назар

 

(2 червня 1996 — 20 лютого 2014)

Мешканець с. Травневе Збаразького р-ну Тернопільської області. Навчався у Тернопільському кооперативному коледжі на дизайнера. Любив живопис, цікавився Козаччиною. Приїхав на Майдан 20 лютого. Загинув на вул. Інститутській від снайперської кулі, що влучила в око. Був наймолодшим серед загиблих.

Чміленко Віктор

(4 лютого 1961 – 20 лютого 2014)

Мешканець с. Борисівка Бобринецького району Кіровоградської області. Фермер. Загинув від поранення на вул. Інститутській при спробі допомогти побратиму.

Братушка Олексій

(10 квітня 1975 – 20 лютого 2014)

Мешканець м. Суми. Навчався у Сумському державному університеті. Працював перевізником. Учасник «Помаранчевої революції». На Майдан приїздив від грудня 2013 р. Востаннє виїхав 19 лютого. Загинув на вул. Інститутській в Києві від кулі снайпера, яка пробила і металевий щит, і бронежилет. Залишив батьків, дружину, доньку і сина, якому було лише 8 днів. Похований у Сумах.

Гурик Роман

 

(2 жовтня 1994 – 20 лютого 2014)

Народився в Івано-Франківську. Вивчав філософію у Прикарпатському університеті. Загинув під час зіткнень на вулиці Інститутській від кулі снайпера. Похований у Меморіальному сквері в Івано-Франківську, поряд із могилами Січових Стрільців.

Сольчаник Богдан

(25 липня 1985 – 20 лютого 2014) 

Народився в м. Старий Самбір Львівської області. У Львові отримав вищу освіту, а згодом проходив докторську програму у Варшаві, готував до захисту дисертацію. Богдан був активістом громадської мережі «Опора». Він викладав на кафедрі нової та новітньої історії України Українського католицького університету. На Майдані був з листопада. Загинув від кулі снайпера. Похований у рідному місті. Він залишив батьків, брата та наречену.

Пантелєєв Іван

(1 грудня 1981 – 20 лютого 2014)

Мешканець Краматорська. Поет, рок-музикант, соліст групи «Небо Мінуса». Останнім часом жив у с. Дмитрівка, де доглядав 90-літню бабусю. На Майдані пробув близько двох місяців. Належав до першої сотні самооборони, мав псевдо «Креман». Загинув біля готелю «Україна» на вул. Інститутській, від отриманих вогнепальних поранень. Залишив маму, сестру з родиною. Похований у с. Дмитрівка Донецької області.

Шілінг Йосип

(14 березня 1952 – 20 лютого 2014)

Мешканець с. Вороблевичі Львівської області. Будівельник. Загинув від пострілу біля «Жовтневого палацу» в Києві.

Вайда Богдан

(28 квітня 1965 – 20 лютого 2014)

Мешканець с. Летня Дрогобицького району Львівської області. Активний учасник національного відродження 1989 – 1991 років. Вступив до самооборони Майдану, перебуваючи в Києві у грудні 2013 р. Вдруге приїхав до Києва 20 лютого. Загинув від кулі снайпера.

Мельничук Володимир

(22 серпня 1974 – 20 лютого 2014)

Киянин. Допомагав активістам Майдану теплими речима та їжею. Поцілений снайпером, коли спостерігав за подіями, стоячи біля «Жовтневого палацу». Помер у 17-й лікарні міста Києва. Залишив дружину і стареньку маму.

Балюк Олександр

(19 березня 1974 – 20 лютого 2014)

Проживав в с. Пилиповичi, Новоград-Волинського району Житомирської обл. Помер 20 лютого вiд вогнепального поранення. Зi слів очевидців, сам тяжко поранений, він намагався врятувати життя iншому пораненому.

Царьок Олександр

 

(29 січня 1959 — 20 лютого 2014)

Мешканець с. Калинівка Київської області. Оборонець Майдану. У першій лаві відтісняв «Беркут» від барикад. Загинув від вогнепальних поранень на вулиці Інститутській. У Олександра залишилось п’ятеро дітей.

Дмитрів Ігор

(9 жовтня 1983 – 20 лютого 2014)

Народився у м. Калуш Івано-Франківської області. Закінчив Одеську юридичну академію. У с. Копанки Калуського району збудував дім. Активіст ВО «Свобода». Загинув унаслідок поранення кулею снайпера.

Жаловага Анатолій

(13 березня 1980 — 20 лютого 2014)

 

Мешканець м. Дубляни Львівської області. Закінчив Львівський державний університет фізичної культури, спеціалізація — гандбол. Кандидат в майстри спорту. Працював будівельником. Загинув внаслідок кульового поранення. Похований в Дублянах.

Смоленський Віталій

(10 травня 1984 – 20 лютого 2014)

Родом із с. Фурманка, Київської області. Жив та працював у Києві. Підтримував Майдан, де й трагічно загинув. У нього залишилось двоє маленьких дітей. Похований у рідному селі.

Арутюнян Георгій

(4 липня 1960 – 20 лютого 2014)

Народився у м. Батумі, громадянин Грузії, етнічний вірменин. Останні роки мешкав у м. Рівне. Активіст обласної організації ВО «Свобода». Загинув від кулі снайпера на барикаді біля Монументу Незалежності у Києві. У 2012 році Георгій втратив дружину, залишив дві повнолітні доньки від першого шлюбу і трирічну донечку, яка стала круглою сиротою. Похований на Новому кладовищі в Рівному.

Костенко Ігор

(31 грудня 1991 – 20 лютого 2014)

Народився в с. Зубрець Тернопільської області. Журналіст видання «Спортаналітика», навчався на п’ятому курсі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Був активним дописувачем української Вікіпедії. Загинув 20 лютого під час протистояння на вулиці Інститутській, біля «Жовтневого палацу». У нього влучили дві кулі.

Паньків Микола-Олег

(6 лютого 1975 — 20 лютого 2014)

Народився у с. Липники Львівської області. Мешкав у с. Холодновідка. Був активістом «Правого сектору». Протягом грудня – лютого регулярно їздив до Києва; востаннє поїхав увечері 18 лютого. Снайперська куля влучила йому в груди, коли Микола виносив поранених та вбитих з вул. Інститутської. Залишив двох дітей.

Варениця Роман

(14 грудня 1978 — 20 лютого 2014)

Народився у селі Старий Яр Львівської області. Отримав педагогічну освіту в Дрогобицькому університеті. Працював вчителем математики, згодом їздив на заробітки в Росію. Мешкав у м. Новояворівську. Роман загинув на вулиці Інститутській від пострілу снайпера. 

Гриневич Едуард

(31 травня 1985 — 20 лютого 2014)

Народився у с. Деревок Волинської області. Навчався у Рівненському гуманітарному університеті, захоплювався інформаційними технологіями. Певний час працював в «Укртелекомі» м. Луцька. Член ВО «Свобода». На Майдан приїздив тричі. Був членом сотні «Волинська Січ». 19 лютого потрапив під воду з брандспойту, але наступного дня знову повернувся на передову і загинув від снайперського пострілу. Похований у рідному селі.

Кіпіані Давід

(28 червня 1980 — 20 лютого 2014)

Громадянин Грузії. Член молодіжного руху «Вільна зона» та партії «Єдиний Національний Рух». На Майдані перебував від самого початку. 20 лютого 2014 року отримав два вогнепальні поранення на барикадах біля ЦУМу. Помер у машині «швидкої». Залишив дружину і півторарічного сина. Похований у Тбілісі.

Опанасюк Валерій

 

(20 травня 1971 – 20 лютого 2014)

Жив у м. Рівне, працював автомеханіком. Загинув від кулі снайпера, коли відтягував з передової поранених людей. У Валерія залишилося четверо маленьких дітей: найменшому сину всього 2 роки, а найстаршій донечці – 12.

Жеребний Володимир

 

(6 жовтня 1985 — 20 лютого 2014)

Мешканець м. Рудки Самбірського району Львівської області. Закінчив Львівський національний університет ім. Івана Франка. Працював у Вишнянському аграрному коледжі. На Майдані від перших днів протесту. Загинув внаслідок кульового поранення в шию. Похований в Рудках.

Котляр Євген

(14 квітня 1980 — 20 лютого 2014)

Мешканець Харкова. Активіст екологічної організації «Зелений фронт», працював промисловим альпіністом. Активний учасник акції протесту проти вирубки дерев у парку Горького в Харкові. Тоді він разом з іншими альпіністами примотав себе мотузкою до дерева на знак протесту. Загинув від куль на вулиці Інститутській у Києві.

Щербанюк Олександр

(2 січня 1968 — 20 лютого 2014 )

Мешканець Чернівців. Воїн-афганець. Член партії «Батьківщина» від 2004 року. Загинув від кулі снайпера, яка поцілила його на території наметового містечка. Залишив троє дітей.

Корнєєв Анатолій

 

(23 січня 1961 — 20 лютого 2014)

Народився у с. Гаврилівці на Хмельниччині. Сільський голова с. Руда Хмельницької області. Закінчив Кам’янець-Подільське військове училище, офіцер запасу. Регулярно їздив на Майдан, привозив їжу. Убитий пострілом у серце під час відступу силовиків на вул. Інститутській.

Ушневич Олег

 

(20 червня 1982 — 20 лютого 2014)

Народився у Дрогобичі. Отримав вищу освіту, вчителював на Сколівщині, згодом виїжджав на заробітки. На Майдані перебував від листопада. 18 лютого врятував життя тернополянину Олексію Воронцову. А 20 лютого був застрелений снайпером на вулиці Інститутській поблизу «Жовтневого палацу». Похований у м. Сколе біля могили матері.

Дигдалович Андрій

(3 червня 1973 — 20 лютого 2014)

Мешканець с. Сокільники Пустомитівського р-ну Львівської області. Будівельник. Перебував на Майдані упродовж трьох місяців, належав до сотні самооборони. Був травмований в око, з лікарні знову повернувся на Майдан. Поцілений снайпером у груди, коли виносив пораненого. Куля пробила бронежилет наскрізь. Залишив дві доньки.

Мовчан Андрій

 

(17 січня 1980 — 20 лютого 2014)

Народився у с. Великі Осняки Чернігівської області. Мешкав у Києві. Працював у Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени. Член Демократичного альянсу. Був волонтером на Майдані, розносив їжу на барикади. Загинув 20 лютого від кульового поранення. Похований у рідному селі.

Городнюк Іван

 

(2 червня 1984 — 20 лютого 2014) 

Мешканець м. Березне Рівненської області. Керував гуртком сучасних танців Березнівського будинку культури. Підприємець. Член Волинської сотні самооборони, мав псевдо «Месник». 19 лютого повернувся додому з Майдану, на якому у ході протистоянь його облили водою з водометів і сильно побили. Помер внаслідок ускладнень, що виникли після побиття.

Саєнко Андрій

 

(26 жовтня 1962 — 20 лютого 2014 )

Народився у м. Сміла Черкаської області. Згодом родина переїхала до м. Фастів Київської області. Відбув строкову службу. Працював електромонтером на підприємствах Фастова. Займався вільною боротьбою. Від 2000 р. приватний підприємець. Активний громадський діяч, учасник «Помаранчевої революції» 2004 року, податкового Майдану 2010 р. Член 7-ої сотні самооборони Майдану. Загинув від кулі снайпера. Залишив стареньку матір, дружину і двох синів.

Цепун Андрій

 

(14 жовтня 1978 – 21 лютого 2014)

Мешканець Києва. Увечері 20 лютого з командою активістів блокував в’їзд в столицю з Гостомельської траси. Близько півночі Андрій пішов додому. Дорогою його було зловлено невідомими, по-звірячому побито (отримав черепно-мозкову травму, несумісну з життям). Тіло знайдено на вулиці Верболозній в Києві. Залишив 8-річну дитину.

Ільків Богдан

 

(3 липня 1962 — 22 лютого 2014)

Мешканець смт. Щирець Пустомитівського р-ну Львівської області. Помер у 17 лікарні м. Києва внаслідок двох кульових поранень в живіт. Залишив дві доньки. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

Шеремет Людмила

(1941 – 22 лютого 2014)

Мешкала у м. Хмельницькому. Лікар-анестезіолог. Громадська активістка. Померла у Хмельницькій міській лікарні внаслідок важкого поранення в голову, отриманого 19 лютого під час акції протесту біля обласного управління СБУ в Хмельницькому. Залишила чоловіка, доньку і онука.

Слободян Тарас

 

(10 грудня 1982 – 2014)

Родом із Тернопільщини. Тарас працював у Тернопільському національному економічному університеті. Він зник на Майдані у Києві під час заворушень, а невдовзі після того його тіло знайшли у Сумському лісі.

Случак Євген

(1983 – 22 лютого 2014)

Мешканець Кремечука, підприємець. Брав участь у протистояннях на Майдані. Але загинув внаслідок вибуху пристрою, який він привіз як трофей і намагався знешкодити.

Бачинський Ігор

(1984 – 25 лютого 2014)

Круглий сирота. У Ігора були лише бабуся та дідусь, які живуть у Боярці. Ігор отримав важкі травми на Майдані. Лікувався, але згодом помер.

Костишин Михайло

 

(1971 – 26 лютого 2014)

Мешканець с. Нижній Струтин, Івано-Франківської області. Михайло приїхав на Майдан у Київ відразу після побиття студентів. Його також побили, а з 27 січня він перебував у лікарні, але, на жаль, врятувати його так і не вдалося. Михайло залишив матір та двох братів.

Зубенко Владислав

(22 квітня 1991 — 28 лютого 2014)

Мешканець м. Харкова. Працював на Південній залізниці. Владислав цікавився історичною реконструкцією. На Майдан приїхав у лютому в лицарських обладунках, зголосився до сотні самооборони. Отримав поранення 20 лютого на вул. Інститутській, коли щитом прикривав поранених. Помер у лікарні. Похований у Харкові.

Мазур Артем

(6 серпня 1987 – 3 березня 2014)

Родом із Хмельницького. Артем служив в армії. Прийшов захищати Майдан, вступив до лав 15 сотні Cамооборони. Але 18 лютого під час сутичок у Маріїнському парку від вибуху гранати хлопець отримав важке поранення. Лікарі боролися за його життя. На жаль, Артем не вийшов із коми – помер.

Шеремет Василь

 

(21 березня 1949  – 7 березня 2014)

Народився у смт. Ланчин, Івано-Франківська область. Працював у пекарні та охоронцем на будівництві. На київському Майдані отримав численні рани під час сутичок із «беркутівцями», від яких помер у лікарні. У майданівця залишилося троє дітей, три онучки та 93-річна матір.

Наконечний Іван

(1931 – 7 березня 2014)

Офіцер ВМС СРСР. На Майдан прийшов одразу після розгону студентів 30 листопада. Допомагав майданівцям чим міг, не зважаючи на свої 83 роки. Іван Наконечний отримав важку травму голови і хребта 19 лютого під час заворушень на вулиці Інститутській. 7 березня він помер у лікарні.

Ворона В’ячеслав

(22 грудня 1981 – 9 березня 2014)

Народився у м. Прип’ять, але після Чорнобильської аварії разом із батьками переїхав до Києва. Навчався в інституті МВС у Дніпропетровську, професійно займався бейсболом – грав за чернівецьку команду “Соколи”. Отримавши під час заворушень черепно-мозкову травму, В’ячеслав опинився в реанімації у столичній лікарні. Він перебував у комі, але врятувати його, на жаль, не вдалося.

Аксенин Василь

(1961 – 12 березня 2014)

Народився у с. Летячому, Тернопільська область. Був мешканецем Чернівців, де працював різноробочим. Василь був важко поранений 20 лютого у Києві. Наприкінці лютого його відвезли до Польщі на лікування. Але, не зважаючи на це, 12 березня він помер. За попередньою інформацією – не витримало серце. У нього залишилася дружина та двоє синів.

Чернявський Дмитро

(5 березня 1992 – 13 березня 2014)

Родом із Донеччини. Навчався на магістратурі в Львівському національному університеті. 13 березня Дмитро був одним із учасників мітингу за єдність України в Донецьку. Отримав там ножове поранення в сутичках із проросійськими активістами, від якого й помер. Був єдиним сином своїх батьків.

Гаджа Петро

(13 липня 1966 – 23 березня 2014)

Родом із Рахова Закарпатської області. Проживав у Києві. На Майдані був з перших днів, займався нічними чергуваннями, входив до 8-ої сотні. Під час подій під Верховною Радою отруївся газом та потрапив до лікарні. Майже місяць лікувався від газових опіків бронхів та легень. Петра виписали з лікарні, він збирався в санаторій, але за кілька днів помер. У нього залишилася дружина, син та старенька мама.

Обновлення списків триває досі…